Наші приморські обжинки завершились грандіозним святом української культури -  Першим Далекосхідним Сорочинським ярмарком, який пройшов у місті Усурійську 11-12  вересня  цього року.

Майже 500 самодіяльних артистів, майстрів декоративно-прикладної творчості  і шість тисяч жителів і гостей міста  взяли участь в цьому красивому святі. В рамках ярмарку пройшов  Третій Приморський крайовий фестиваль української культури «Солов:їна пісня». Два дні  Будинки культури, концертні площадки, міський парк і вулиці міста  переповнювались українськими піснями, танцями, гомоніли, веселились, жартували  - свій день народження Усурійськ  святкував під знаком України.

Ледве стихли останні акорди  минулорічного фестивалю,  задумували ми фестиваль слідуючий. Минулого року особлива увага була віддана на нашому фестивалі українському одягу – традиційному народному і  сучасному, з національними мотивами. Нам навіть вдалося  влаштувати справжній показ – за всіма правилами  цього  жанру – подіумом, демонстрацією і всім, що її супроводжує. В захопленні були всі – і учасники, і глядачі, які тут же перемальовували  сучасні моделі, особливо молоденькі жіночки  і дівчатка. Цей напрямок плануємо продовжити в майбутньому і дуже хотілося б  знайти в цій праці однодумців – зберегти нашу українську вишивку в сучасному костюмі, сукні – це ж так прекрасно!

Але нинішній фестиваль нам  хотілося реалізувати в іншому напрямку – вже багато літ  плекалась мрія про Сорочинський ярмарок тут, на берегах Тихого океану – з українським колоритом, із справжнім ярмарковим настроєм, з українською кухнею. А коли ж ще це робити, як не у ювілейний рік  Миколи Васильовича Гоголя! Насамперед звернулися у Сорочинці  - до головного впорядника  Сорочинського ярмарку Світлани Іванівни Свищевої – за дозволом використати назву всесвітньо відомого Сорочинського ярмарку, за порадою, - і отримали згоду і добрі напутні слова.  Далі  Генеральний конкул України у Владивостоку О. П. Данильченко звернувся з пропозицією провести таке свято до голови адміністрації міста Усурійська С.П. Рудиці, у якого ця ініціатива також отримала підтримку. Вже потім до цієї справи залучилися управління культури, всі служби міста, і всі його жителі.  І  вже перший концерт в переповненому залі Молодіжного Центру культури і відпочинку «Горизонт» ще раз підтвердив -  Усурійськ був вибраний невипадково і цілком правильно. 143 роки тому його заснували наші предки – українські переселенці, а їх нащадки тепер  хоч і забули здебільшого свою мову,  на те, що кажуть інші,  реагують дуже активно, намагаються відповісти українською, хоч і на усурійський манер. А ось співають здається всі – і старі, і малі, -  слова  і мелодії йдуть від самих сердець.  Величезний інтерес викликала у  глядачів першого концерту виставка нашого Центру. Тут можна було познайомитися і придбати українські книги і журнали, познайомитися з українськими ляльками, які зробили учасники нашого Центру – сім:я Чорномазів, одягом різних регіонів України, а також авторською виставкою юної владивостокської художниці Олександри Стефанюк, яка  малює  сучасний одяг   і транслює в нього національні українські мотиви. Вона також разом зі мною вела   концерт - відкриття фестивалю і прекрасно справилася зі своєю ролею.

Найбільш яскравим і багатим на враження був другий день. Вже з самого ранку вулиці загомоніли, зазвучали, замаїли різнобарвно українською вишивкою, шароварами, хустками, - на міську демонстрацію йшла велика колоритна фестивальна колона, яка потім, розширившись і  вздовж і поперек, завернула на вулицю Володарську, яка вже на першу годину дня  кипіла від людей, голосів, пісень і вражень. На самому початку вулиці всіх зустрічав величезний плакат «Сорочинская ярмарка в Уссурийске» з емблемою нашого ярмарку-фестивалю. Тут же була імпровізована сцена, де розігрувалися сцени із Гоголівськими персонажами. Далі вулиця  з обох боків була заставлена  всім, чим так щедро обдарувала  наших земляків приморська земля – тут тобі яблучка домашні, та груші, та виноград, та бараболя із солодким перцем, та цибуля з часником, та гарбузи з кавунами, та дикороси усурійської тайги, і ще чого тобі душа забажає. А там – уже шкварчить сало з цибулькою, і добра господиня на ваших очах це все виливає у тільки що зварені вареники. З чим вареники? Та з чим завгодно – з картоплею, сиром, капустою, гречкою… Знаєте, ми вже років двадцять приймаємо участь у фестивалях національних культур у нашому краї і щоразу переконуємось, що наші вареники переважать найвишуваніші страви – їх поїдають перш за все. Ось і в Усурійську  знатні наші українські вареники були на почесному місці – їх  залюбки куштували і корейці, і китайці, і японці.  Все, що продавалося і купувалося,  було оформлено в таких  яскравих колоритних святкових  картинках, що тут не те що не купити, просто постояти, послухати, поспілкуватися було за велику радість.

В поруч у міському парку розгортались чисельні виставки декоративно-прикладної творчості. Більш як 120 майстрів  представили свої вироби. Тут і вишивка, і картини, і різьба по дереву, і вироби із соломи, із лози, і  керамічні вироби. Тут же – проводились майстер-класи. Глиняний круг художників –керамістів  подружжя Христенко із міста Фокіно міг погрутити кожен і понести додому свій власний витвір. Майстерністю розписувати писанки ділилася художник із Києва  член Спілки дизайнерів України Надія Старовойтова.  Наш гість – автор і виконавець Валерій Марченко із  Рівного привіз на наше свято не тілько українську пісню, а  таємниці красивого ремесла – плетіння із лози. Наша приморська лоза виявилася не гіршою, до цієї справи прилучилися чимало гостей ярмарку. П:ять годин міський парк  нагадував вулик  -  і все це супроводжувалось  святковим концертом, який проходив тут же, на відкритій сцені парку. Майже триста самодіяльних артистів із більшості районів Приморського краю взяли участь в  фестивалі української культури. Серед них – народний український хор «Чиста криниця» національно-культурної автономії «Джерале України» м. Спаська Дальнього, український народний хор Центру української культури «Назавжди» м. Находка, хорегорафічний ансамбль «Грація» із Артема, український народний хор імені Анатолія Криля «Горлиця», ансамбль української народної і авторської пісні «Надія», вокальний ансамбль «Берегиня» Центру української культури Анатолія Криля  «ГОРЛИЦЯ» із Владивостоку, Заслужений коллектив Приморського краю ансамбль народного танцю «Радуга» із Великого Каменю, вокальний народний  ансамбль  «Свій стиль» із Фокіно, фольклорний ансамбль «Селяночка» із села Анучино і  самобутній неповторний ансамбль, який єдиний нашому краї зберігає старовинну манеру народного співу – ансамбль «Селяночка» із найбільш віддаленого села Милоградово Ольгінського району. Про цей коллектив хочеться сказати окремо. Вже багато літ вони приїжджають на наші фестивалі, хоч для цього щоразу їм треба подолати чималі відстані, проїхавши 12-14 годин. І завжди їх зустрічають  дружні оплески і теплий прийом глядачів, бо багато хто із молодих людей зберігає в серці теплий спомин про те, що саме так співала в дитинстві бабуся. Символічно й те, що більшіть із жінок, які співають в цьому колективі, народилися і зістарились тут, на приморській землі і  ніколи не були на далекій Батьківщині предків, але українську пісню взяли у спадок від своїх батьків.   

Приємно, що цьогорічний фестиваль  відкрив нові імена і це – молоді виконавці із Усурійська, Тавричанки, Вольно-Надеждинська і інших сіл і міст нашого краю. Приємно, що наша приморська тепла красива осінь завершилась таким  чудовим святом. Радісно нам і з того,  що ми  прийшли на це свято ще з одним дуже дорогим для подарунком, на фестивалі ми презентували пісенний збірник нашого вчителя і наставника світлої пам:яті Анатолія Ульяновича Криля «Летіла горлиця далеко». Все, що ми зробили досі і про що мріємо на майбутнє, бере початок у нашому з ним спілкуванні, у тих щасливих роках спільної праці з великим ентузіастом української справи, талановитою людиною і вірним сином України.

Тетяна Ткаченко   

Фотографии