Тетяна Ткаченко, В:ячеслав Чорномаз
ЛЕТІЛА ГОРЛИЦЯ ДАЛЕКО...
(Пам’яті Анатолія Криля – композитора і поета Зеленого Клину)
Маленька красива пташина - горлиця, яка в пору дитинства Анатолія Криля жила на гілці смереки біля його батьківської хати, дала ім’я українському хору, що був заснований ним у Владивостоці в 1979 р.
3 квітня 2004 року у Владивостоці від ран, нанесених рукою вбивці, помер Анатолій Улянович Криль - поет і композитор Зеленого Клину, засновник і незмінний художній керівник та диригент Приморського українського народного хору «Горлиця», заслужений діяч культури Росії.
Жорстока смерть обірвала його лебедину пісню на найвищій і найкрасивішій ноті - через два тижні повинен був відбутися ювілейний концерт на честь 25-річчя хору «Горлиця» та 50-річчя творчої діяльності Анатолія Уляновича. Протягом року артисти хору готували концерт, який було призначено на 17 квітня 2004 р. Ювілейний рік був для нього особливим. Напередоднi ювiлею хору вiн працював з особливим натхненням. «Це буде не концерт, - казав він, - це буде величезне незабутнє свято українського народного мистецтва». Це був його зоряний час, його лебедина пісня...
В той трагічний вечір 1 квітня 2004 р. він повертався з чергової репетиції, де завершувалась підготовка до концерту, де він ділився з нами своїми новими задумками. Його душа тішилася - робив перші кроки музичний український театр, про який він завжди мріяв, до хору все більше приходило дітей і з’явилася реальна можливість відкрити дитячу студію. Під час перебування делегації Української Всесвітньої Координаційної Ради восени 2003 р. в бібліотеці Палацу культури залізничників м. Владивостока відкрито полицю української книги і вона постійно поповнюється новими книгами. Його намір розширити вже традиційний регіональний фестиваль української культури і провести його восени як міжнародний вже майже став реальністю… І раптом все це обірвалося від лютої руки злочинця!... В той вечір його жорстоко побили, а на світанку 3 квітня від отриманих травм він помер у лікарні. Єдине, що забрали вбивці, був клавір ювілейного концерту «Горлиці», який він написав сам.
Несподівана смерть вразила всіх, хто знав цю цікаву, щиру, талановиту людину… На похоронах заплакані, якісь розгублені хористи питали один в одного: «Чому? За що? Він же нікому лиха не вкоїв!» Це саме питання ніби невимовлено висіло і в залі під час ювілейного концерту, який все ж таки відбувся через два місяці після запланованої дати.
З іменем Анатолія Уляновича Криля пов’язаний величезний період активної діяльності українських творчих колективів на Далекому Сході – практично 40 років.
Він народився 24 червня 1936 р. в м. Овручі Житомирської області, але виріс в с.Зеленче на Хмельниччині, яке вважав своєю малої батьківщиною і яке оспівував у своїх віршах. В 1959 р. він скінчив Одеський медичний інститут та в 1960 р. – народну студію при Одеській консерваторії, де отримав другий фах – режисера музичного театру. Там в Одесі Анатолій Улянович познайомився та заприятелював з майбутнім керівником всесвітньо відомого Українського народного хору ім. Г.Верьовки композитором Анатолієм Авдієвським, чим пишався все життя. Ще в Одесі Анатолій Улянович, працюючи при оперній студії міжспілкового Палацу культури, створив сценічні образи Демона в одноіменній опері А.Рубінштейна (1958 р.), Лукаша - в «Лісовій пісні» Л.Українки (1961), Карася і Султана – в опері «Запорожець за Дунаєм» (1961), Алеко – в одноіменній опері С.Рахманінова (1962), Богдана Хмельницького в одноіменній опері (1962).
У 1963 році А.Криль за покликом романтичної творчої душі приїхав у Примор’я, яке, за словами Анатолія Уляновича, покорило його надзвичайною красотою природи і щирістю, добротою, відкритістю людей, які зустрілися тут йому. Вже у Владивостоці, паралельно з роботою лікаря, він став режисером народного музичного театру при Палаці культури моряків. Тут він здійснив постановку 9 музичних вистав, серед яких «Запорожець за Дунаєм» С.Гулака-Артемовського (1965), «Наталка-Полтавка» М.Лисенка (1967), «Свадьба в Малиновке» Александрова, «Сорочинський ярмарок», «Алеко» С.Рахманінова, «Трембіта» Мілютіна, «Королева залишається вдома» Стемпнівського, «Чорний дракон» Модуньо, «На світанні» Сандлера. У цьому театрі в період до 1979 р. він зіграв провідні ролі у 17 виставах, виконавши 12 провідних партій (баритон) та створивши сценічні образи Назара («Весілля в Малинівці», 1964), Едвіна («Сільва» І.Кальмана, 1965, матроса Кашуби («На світанні» О.Сандлера, 1975), Андрія («Цирк запалює вогні»), лікара Романова («Королева залишається вдома» Стемпнівського, 1978), Миколи та Виборного («Наталка-Полтавка», 1964-1978), Рінальдо («Чорний дракон» Модуньо, 1973), Матроса («Білі ночі» Стемпнівського, 1970). Крім того, зіграв він провідні ролі й у створених ним авторських творах - мюзиклах «Усмішки Гоголя» (Голова), «Толока» (Кум), «Станичный сходится народ» (Атаман), «Цвіт папорті» (Лісовик)
Як одному з керівників народного театру йому вдалося залучити до роботи значну кількість акторів-аматорів, українців з походження. При згаданому народному театрі А.У.Крилем було засновано український чоловічий ансамбль пісні «Бриль» (1964). Поставлені ним українські вистави та виступи ансамблю «Бриль» мали великий успіх у глядачів Приморського краю, Сахаліну, Камчатки. В 1975 році він заснував вокальний український чоловічий ансамбль «Пиріг», що проіснував до 1978 р., а в 1980 - студію українського солоспіву при Палаці культури залізничників. Однак, найбільшим творчим досягненням Анатолія Уляновича можна вважати створений ним український мішаний хор «Горлиця». 5 лютого 1979 году при Фрунзенському райкомі профспілки медпрацівників А.Криль створив національний фольклорний ансамбль, який переріс згодом в хор української пісні «Горлиця».
«Летіла горлиця далеко…» - так назвав А.Криль пісню, яку присвятив своєму хору. Йому часто снилась ця маленька красива пташина – горлиця, яка в пору його дитинства жила на гілці смереки біля батьківської хати. З цим образом оживали спогади, дорогі його серцю картинки з далекого дитинства. Мабуть, ця особлива пам’ять серця народила такі хвилюючі серце слова:
«Летіла горлиця далеко,
Від дому свого назавжди,
Прощай, прощай, моя смереко,
Назад мене ти вже не жди».
Заслуги Анатолія Уляновича перед Батьківщиною, перед українською культурою безсумнівні.
Саме А. Криль був ініціятором і організатором перших фестивалів української культури в Приморському краю «Шевченківські думи» та «Солов’їна пісня», які пройшли у Владивостоці, а також у приморських містах Фокіно і Партизанську. Він став організатором і художнім керівником і Далекосхідних фестивалів української культури, перший з яких відбувся у Хабаровську в листопаді 2002 р. Це були не просто концерти, а справжні свята, які охоплювали сотні і тисячі глядачів, це було справжне торжество української культури на Далекому Сході і жаданий ковток свіжого повітря з далекої Батьківщини. Їх з нетерпінням чекали в творчих українських колективах, ці фестивалі відкривали нові горизонти для творчості, давали значний імпульс для росту, а основне - можливість зустрітися дружною українською родиною, заспівати батьківські пісні, спілкуватися рідною мовою.
Однак лише концертна діяльність вже не задовольняла Анатолія Уляновича, він переріс вузькі рамки лише хорової діяльності, заснувавши 2000 року Українське музично-літературне товариство «Горлиця». Його турбувало питання майбутнього української культури в краї, який колись був заселений та загосподарений переважно українськими селянами, коли відійде старше покоління ентузіастів, до якого він сам належав: «Мало молоді ходить в «Горлицю». Половина Примор’я - українці, а рідну мову забувають - нема українських шкіл, нема видань українською мовою».
Тому він так зрадів, коли восени 2001 р. відбулась історична подія – воз’єднання українських сил у Владивостоці, коли до хору «Горлиця» прийшли учасники хору «Червона калина» та місцевої Української національно-культурної автономії. Він побачив в цих людях свою підпору, своїх однодумців. Це додало йому свіжих сил та творчої наснаги. Він мріяв про створення Далекосхідної асоціації українців, про заснування у Владивостоці справжнього Центру української культури. Він мріяв, щоб заснований ним фестиваль переріс регіональні рамки і набув статусу міжнародного з залученням до нього творчих колективів та виконавців з України та з української діаспори з США, Канади, Австралії. Він мріяв провести цей Міжнародний фестиваль української культури у Владивостоці вже в 2004 році у рік 25-літнього ювілею хору, але люта смерть обірвала всі плани…
Однак пісні А.Криля перемогли смерть. Його «Горлиця» заспівала ювілейний концерт в тій же залі, де хотів він сам. Концерт пройшов 26 червня 2004 р. до дня народження Анатолія Уляновича і учасники хору присвятили його пам’яті вчителя і наставника.
«Сватання на толоці» - так назвав А. Криль маленьку виставу, якою відкривався концерт. Це була його творча знахідка, він хотів починати концерт без особливої помпезності, а малюнком із життя українського села, таким характерним і колоритним – на мотиви класичних українських опер з використанням українських обрядових, народних і авторських пісень. Звичайно, враховуючи артистичні можливості самодіяльного колективу. Хоча, Анатолій Ульянович був переконаний, що у кожного з учасників хору є артистичні здібності, які можна розвивати. За фахом режисер музичного театру, він давно плекав надію створити український музичний театр, а останнім часом, коли особливо активною стала його творчість, всіма силами прагнув мрію здійснити. Вже були вивчені окремі партії – Карася і Одарки, уривки з Наталки-Полтавки, випущено рекламні плакати для виступів хору-театру…
Коли не стало Анатолія Уляновича, було не мало сумнівів – чи ставити водевіль, адже все в ньому трималося на нашому керівникові – його таланті актора, його організаторських здібностях, і все-таки вирішили залишити в концерті все, що було задумано нашим наставником. І глядачі прийняли цю невеличку виставу чудово.
Недарма кажуть, що талановита людина талановита в усьому. Закоханий в українську пісню Анатолій Улянович, не тільки писав вірші і музику, робив обробки українських народних пісень для свого колективу (більшість пісень з репертуару хору написав або обробив він сам). Він непогано малював – більшість сторінок водевілю ілюстровані ним самим. За його ескізами шили сценічні костюми, а багато з них він зробив особисто. Останнім в його колекції став костюм Возного для водевілю. Він сам малював і афіші для своїх концертів (у Палаці культури вже тиждень перед його смертю стояв рекламний щит для ювілейного концерту, який намалював сам Анатолій Улянович).
Протягом трьох годин зал був в полоні народних українських пісень і музики, авторських пісень А.Криля і спогадів про нього, а бажаючих виступити не зменшувалось – у нього було багато друзів і однодумців. З Хабаровська приїхав український народний хор «Криниця» під керівництвом Наталі Романенко - дипломанта Міністерства культури України. Для них він написав кілька пісень, з цим колективом пов’язано багато років творчої співпраці, завдяки якій було проведено Далекосхідні фестивалі української культури, які збирали десятки українських творчих колективів з усього Далекого Сходу. Як завжди, тепло приймали глядачі наших добрих друзів – широко відомий в нашому краю ансамбль «Свій стиль» із міста Фокіно. Створили його наші українські дівчата і вже багато років тут, на самому краечку землі дарують людям українську пісню. В репертуарі колективу авторські пісні А.Криля, які він написав для солісток «Свого стилю» Наталки Немирович-Данченко і Марії Зварич. Наталка співає іх не тільки приморським глядачам. Вже декілька років вона у складі делегації творчих колективів Примор’я виїжджає на гастролі до Японії, де побувала більш як у тридцяти містах. Скрізь українську пісню приймають тепло і сердечно. Марія Зварич – лауреат крайового конкурсу вокалістів і сама автор багатьох пісень українською мовою, часто виступає з сольними концертами і збирає переповнені зали. В ювілейному коцерті «Горлиці» вона співала пісні, які Анатолій Ульянович написав для неі. Справжньою прикрасою концерту стали і виконавці з міста Спаська Дальнього – представники української автономії «Джерела України», яку вже багато років очолює Анатолій Яремчук. Він не тільки організатор, співак, звукорежиссер, але й художник – колекція українського національного одягу, яку він розробив і пошив, могла б прикрасити будь-яку українську національну виставку.
В цей день все спліталося в одну дуже важливу і хвилюючу подію – і сльози великоі втрати, і радість від зустрічі друзів, яких збирав, знайомив і подружив Анатолій Улянович, і глибоке розуміння того, яка це велика сила – наша рідна мова, наша українська культура, і усвідомлення того, що значить для нас рідне слово, як міцно тримає воно нас на цій землі. І здавалося, що Анатолій Улянович - тут, серед нас… Здавалось, що ось зараз він в своїх синіх шароварах і вишитій сорочці вийде на сцену, посміхнеться і скаже щось добре, а потім звичним порухом почне нову пісню…
Ще до початку концерту на столик, на якому стояв портрет Анатолія Уляновича, хтось поклав квіти. В кінці концерту тут виросла велика гірка з квітів. Так і пройшов цей концерт – ми складали йому шану зі сцени, а глядачі – із зали. А з фотографії на вишитому рушнику усміхався всім Анатолій Улянович…
Закоханий в українську пісню, людина великої і щедрої душі, велетенської працелюбності, основною справою всього свого життя він вважав збереження, примноження та пропаганду української пісенної культури на Далекому Сході. Упродовж усіх сорока років творчої діяльности на Далекому Сході він покоряв людей своїми піснями - старовинними українськими народними і новими авторськими. Все, про що мріяв, чим хвилювався і захоплювався, що тривожило його бентежну душу, - все вилилось у його віршах і піснях:
«Відпадає все листя вербове
Через оснь уже не одну,
Я до мами вертаюся знову,
В ту далеку, далеку весну.
В ту стареньку і теплу хатину,
За якою враз сонце встає,
В ту велику і добру родину,
Де зростало дитинство моє»
Так писав він в одній із своїх улюблених пісень, у яку переливалась невичерпна журба за батьківською домівкою, де відкрив він для себе світ і звідки вирушив у далекі світи. Його поезія і музика, як бурхлива ріка, витікали струмочком із його дитинства, із чудового мальовничого українського краю, де навесні закипали пишним цвітом яблуневі сади, де вперше наспівала йому народні пісні мама – народна співачка і самодіяльна артистка. Ці спогади, як і мамину вишиванку, він проніс крізь усі життеві стежини як найдорожчий скарб, як невичерпне джерело творчого натхнення.
Творчий спадок Анатолія Уляновича включає 87 пісень українською та 49 пісень російською мовами, які він поєднав у дві музично-поетичних збірки – «Летіла горлиця далеко» та «Станичники». Поетичні твори А.Криля, безумовно, заслуговують широкого читацького кола, але, на жаль, за його життя вони так і не побачили світ. Перша збірка його віршів під назвою «Летіла горлиця далеко…» вийшла з друку зусиллями його друзів та однодумців вже в червні 2006 р. до 70-ї річниці від дня народження Анатолія Уляновича. Кожне слово в ній вистраждане, кожен поетичний образ роками плекав у своєму серцi автор цiєї збiрки. Цi вiршi написанi з великої любовi до рiдної землi i невимовної туги за наймилішим його серцю мальовничим куточком України, де навеснi закипають яблуневим цвiтом сади, а влiтку розливаються золотистим небокраєм пшеничні поля; краю, де вiд колиски до самої останньої межi бережуть материнську пiсню - як святиню, як оберiг, як цiлюще джерело добра, правди, любовi. Її спiвають завжди i всюди – у батькiвському домi, у рiдному краї i далеко за його межами. Тому символiчно, що тут, на берегах Тихого океану «звучить i ніжна, i дзвiнка, душа пiсенного народу, що безконечна, як рiка». Зазвучала вона з легкої руки А. Криля. Бiльшiсть вiршiв iз цiєї збiрки покладено ним на музику. Пісні Анатолія Уляновича співає зараз «Горлиця», Хабаровський український народний хор «Криниця», вокальний ансамбль «Берегиня», вокальний ансамбль із м. Фокіно Приморського краю «Свій стиль», окремі солісти.
Для всiх, кому пощастило з ним спiлкуватися, Анатолiй Улянович - величезний i прекрасний свiт, який ми повсякчас вiдкривали. Вихiд цiєї збiрки – це бажання зберегти хоча б маленьку частинку спадщини нашого учителя i наставника, не занедбати ту ниву, яку без втоми i з великою любов’ю вiн плекав. Вихiд цiєї збiрки – це i наш дарунок 70-лiтньому ювiлею з дня народження Анатолiя Уляновича Криля, i завершення працi, яку розпочав вiн сам. Вiн так мрiяв про цю невеличку книжку!
Лікар за фахом, Анатолій Криль був організатором та натхенником українського громадського та культурного життя на Далекому Сході. На протязі 40 років він вів велику роботу по зберіганню, поширенню та пропаганді української культури на Далекому Сході Росії. Вів її майже виключно на власному ентузіазмі, майже не отримуючи ніякого матеріального відшкодування, продовжуючи традицію подвижників української культури на Далекому Сході.
На наш превеликий біль і жаль, жорстока смерть обірвала пісню всього його життя на найвищій і найкрасивішій ноті… Осиротів хор «Горлиця». Ми часто називали його поміж себе «батьком», і тільки тепер з болем усвідомили яким точним було для нього це ім’я… Для нас Анатолій Улянович - це величезний і прекрасний світ, який ми втратили. Наші спільні почуття висловив у своїй пісня, яку написав до цього поминального концерту, друг Анатолія Уляновича, колишній учасник «Горлиці» Юрій Демченко:
"Ты вдруг ушел в ту даль, что голубела,
В заоблачные светлые края,
Не представляешь, как осиротела,
Осиротела "Горлица" твоя".
І як би не було нестерпно боляче і важко, ми повинні зберегти надбання А.У. Криля, ми не маємо права занедбати ту ниву, яку без втоми і з великою любов’ю плекав він, як і багато його попередників. Ми будемо намагатись аби пісні Анатолія Уляновича і в майбутньому знаходили стежку до сердець глядачів.
В той самий вечір на останній репетиції в перерві між піснями Анатолій Улянович написав кілька рядків для концерту – з ними ми повинні були зустрічати хор «Криниця» із Хабаровська. Сьогодні ці слова звучать як заповіт А.У. Криля для нас усіх:
«Хай вічно буде так:
І поле колоситься,
шумить тайга, вирує океан,
Хай вічно буде так:
І «Горлиця», й «Криниця»
Співають пісню прадідів-слов’ян.
І щоби легко пісня та співалась,
Щоб билися серця всі наші в такт,
І люди, щоб як рідні зустрічались.
Хай буде так!
Хай вічно буде так!!!»